ОГЛЯД  КОЛЕКЦІЇ  ФАРФОРУ  ТА  ФАЯНСУ  З  ФОНДІВ  ХММ  І.Ю. РЄПІНА.

Науковий співробітник Прасол Н.М.  

ВСТУП

 Одним із самих визначних винаходів людства по праву вважається гончарний круг. З тих пір посуд, особливо керамічний, ввійшов в наше життя так же  міцно, як одяг, знаряддя праці, житло. З найдавніших часів до наших днів керамічний посуд не просто супроводжує  людину в домах, храмах, військових походах та пошукових експедиціях, - він підчас є своєрідним мірилом соціального статусу, заможності, а інколи - рівня культури. Адже деякі керамічні витвори мистецтва - а саме такими вони є - на рівних конкурують з відомими  творами живопису, скульптури, графіки.  

Серед різноманітних колекцій  Художньо-меморіального  музею І.Ю. Рєпіна особливе місце займає і колекція фарфорових і фаянсових виробів XIХ-XX ст. зарубіжного і вітчизняного виробництва. В даній роботі приведений аналіз цієї колекції,  який  виконаний після закінчення повної наукової обробки та атрибуції музейних предметів.

Музейна колекція кераміки  складалася в основному в 70-90-ті роки 20 ст., налічує понад  670   предметів, з них - 193    це предмети з фарфору та фаянсу 19 ст. - першої половини 20 ст.

Інтенсивна збиральницька робота співробітників музею, чисельні дари громадян, дали можливість зібрати значну колекцію побутового фарфору та фаянсу багатьох ведучих виробництв Російської імперії, Радянського Союзу та декількох іноземних заводів.  

1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ  ФАРФОРУ

     Слово «кераміка» походить від давньогрецького «керамос», що означає глина. В наш час керамікою називають вироби, виготовлені з глин із наступним однократним або двократним випалом.  Керамічні вироби відомі людині з найдавніших часів. В 4 тисячолітті до н.е. єгиптяни уже знали мистецтво виготовлення поливної кераміки. Вироби з фарфору вперше з’явилися в Китаї в результаті довгого удосконалення керамічних мас в часи правління династії Тан - у 7 столітті.

ФАРФОР – вироби з тонкої кераміки, покриті глазур’ю, які мають спікшийся білий, дзвінкий  черепок, що просвічує у тонкому шарі  (1-3 мм). Фарфор навіть у  неглазурованому вигляді непроникний для води.

Через деклька століть, при сунській династії, технологія досягла такої досконалості, що, як описували фарфор в письмових джерелах, він став «голубим, як повітря, блискучим, як дзеркало, тонким, як папір, та дзвінким, як цин (музичний інструмент)». В 7-10 ст. фарфорові вироби проникають в Азію. В Європі ж довгий час продовжували їсти з грубого керамічного посуду, доки в 13 ст. спочатку венеціанський купець Марко Поло, а потім і інші торговці не стали завозити сюди китайський фарфор. Але, коштував він так дорого, що навіть не кожному європейському монаршому двору був "по кишені". Європейці хотіли самостійно виробляти фарфоровий посуд. Але у китайців вивідати його рецептуру так і не вдалося, вони берегли своє «ноу-хау» краще, ніж військову таємницю. Дослідним шляхом в 16 ст. в італійському місті Фаенце вдалося створити деяку подобу фарфору, відомого тепер під назвою «фаянс». І тільки два століття по тому Іоган Фрідріх Беттігер, який був взятий в дев'ятнадцятилітньому віці на посаду придворного алхіміка до саксонського курфюрста Августа Сильного, цілком випадково наткнувся на «заповітну формулу». У 1710 році  в місті Мейсен (Саксонія) був заснований фарфоровий завод, який зайняв риночну нішу китайських виробників.

 В Росії китайський фарфор був відомий в 17 ст. Відомо, що Петро І не тільки купував готові фарфорові вироби, але й заказував безпосередньо в Китаї прикрашені російським гербом аптекарський посуд, бритвенні тази та вази. Також Петро І,  який знав і мейсенські вироби, оцінивши хімічну стійкість та красу фарфора, поклав початок довгим пошукам секрету його виробництва в Росії, але,  нажаль, вони успіху не мали.

2. ФАРФОР  В  РОСІЙСЬКІЙ  ІМПЕРІЇ

2.1.  Імператорський фарфоровий завод

 Потрібно сказати, що фарфор, який котирувався на європейському ринку як предмет розкошу, був і дорогостоячим товаром, яким вигідно було торгувати. Тому імператриця Єлизавета Петрівна теж побажала мати своє виробництво фарфору. Внаслідок чого, в 1742 році,  в Санкт-Петербурзі був заснований Імператорський фарфоровий завод - перше фарфорове виробництво в Росії, яке спочатку називалося  «Порцелянова мануфактура». Тут був покладений початок першим дослідам в отриманні вітчизняного фарфору із гжельських глин. В результаті довгих експериментальних робіт російським майстром Дмитром Івановичем Виноградовим в 1747 році були отримані рецепти фарфорової маси, яка відрізнялася високою якістю та по своїх характеристиках наближалася до кращих зразків японського та китайського фарфору.  На початку розвитку фарфору в Росії (18ст.), як і в Європі, при відсутності різноманітної системи декору та форм європейського типу, звичайно прагнули копіювати китайські зразки. Тому в ранньому російському фарфорі отримали розповсюдження прості обтічні форми чаш, бутилів, ваз. Часто без ручок, на зразок східних, вони нерідко доповнювались пластичним декором в стилі рококо.

В «виноградовський» період (1747-65 рр.) на ІФЗ в великій кількості виробляли фарфорові табакерки, різні по формі (восьмикутні, овальні, чотирикутні, пакетові, круглі). Наслідуючи далекосхідні традиції, фарфоровим табакеркам нерідко надавали форму того, що існувало в природі: плода гранату, дині, яблука, гарбуза, винограду, мушлі.   

Вироби Імператорського фарфорового заводу не були багаточисленними, виготовлялися на замовлення імператорського двору. Тому вироби цього заводу відрізняються високою якістю фарфорової маси, індивідуальністю, а також великими художніми достоїнствами.

Після Жовтневої революції почалася перебудова всієї економіки країни. В числі других промислових підприємств заводи, які випускали художній фарфор, були націоналізовані. Виникла нова задача -створення масового агітаційного мистецтва, зрозумілого та необхідного трудящим масам.

«Агітація-політична діяльність, направлена на вплив на свідомість та настрій широких мас шляхом розповсюдження певних ідей та лозунгів»[1].

Одним із багатьох засобів агітації був керамічний посуд. Завод імені Ломоносова в 1918-1920-х роках не зважаючи на труднощі не зупиняв роботу. «В перші роки Жовтня випускались невеликі партії фарфору, але вже й тоді увагу привертали злободенність та різноманітність тематики нових виробів. На Невському проспекті в Петрограді та на Кузнецовському мосту в Москві агітаційний фарфор виставлявся в спеціальних вітринах. Вироби - декоративні тарілки, блюда, вази - прикрашались текстами лозунгів, портретами діячів революції, радянською емблематикою, освітлювалася тема індустріалізації, мирної праці. На ці ж теми, на заводі, виготовлялася скульптура малих форм»[2].  Неперевершеними майстрами «агітаційного фарфору», який був популярний аж до 1937 року, вважаються С.Чехонін та його учні,  А.Щекатіхіна.

З 1918 по 1936 рік це підприємство мало назву «Завод ім. Ломоносова». В 1925 році завод успішно виставив 1000 виробів в Парижі на Всесвітній виставці. Ведучі автори отримали медалі, завод - золоту медаль. Потім були виставки в Брюсселі, Мілані та знову в Парижі. До середини 30-х років продукція була орієнтована на закордонний попит.  

З 1936 підприємство називалося «Ленінградський фарфоровий завод». В роки Великої Вітчизняної війни діяльність заводу була майже припинена, хоча невелику кількість виробів завод випускав. В післявоєнні роки діяльність заводу активізується, збільшується асортимент, темпи росу випуску продукції.

Пізніше завод отримує назву «Санкт-Петербургський фарфоровий завод», підприємство працює до теперішнього часу і знову має назву Імператорський фарфоровий завод.

2.2. Завод Гарднера

 В 1766 році в Імператорського фарфорового заводу з’явився перший «приватний» конкурент – завод англійського фінансиста   Гарднера[3],   відкритий в Підмосков’ї. Заснований в селі Вербілки Дмитровського повіту, Московської губернії. Серед приватних фарфорових підприємств завод Гарднера відрізнявся високим технічним та художнім рівнем. Ще у 18 ст. продукція заводу успішно конкурувала з дорогими виробами Імператорського фарфорового заводу. В цей час на підприємстві було вироблене певне коло орнаментального та квіткового декору, по якому вироби цього заводу завжди можна було відрізнити від інших. Починаючи з 18 ст., нарівні з Імператорським фарфоровим заводом, це самий крупний, провідний російський фарфоровий завод, він перевищує інші і за кількістю,  і за якістю випускаємої продукції; його фарфорові вироби часто були взірцями для виробів інших фарфорових підприємств Росії. Асортимент: столовий та чайний посуд, вази, скульптура.

При засновнику підприємства Ф.Я.Гарднері та при його синові Ф.Ф.Гарднері завод переживав період розквіту. На початку 19 ст. управління заводом перейшло до вдови Ф.Ф.Гарднера С.А. Гарднер. В перше десятиліття століття підприємство знаходилося в невигідному положенні: із-за низьких ввізних податків іноземні фірми активно ввозили в Росію фарфор, фаянс, скло, створюючи конкуренцію російським приватним підприємствам. Значні збитки підприємству були спричинені вторгненням французів в Росію та пожежею Москви, де у Гарднерів були лавки та будинок. Спад діяльності пояснюється ще і невмінням керівництва оперативно змінити стиль продукції, що випускалася. Але, не зважаючи на тяжкі часи на фабриці Гарднера і в цей час вироблялася велика кількість посуду, яка продавалася в столиці.

З 1812 р. власниками Вербілок вважалися сини С.А.Гарднер А.Ф. та П.Ф.Гарднери, які поступово відновили та укріпили фабрику. Виробництво фарфору почало розширятися, кількість робітників на підприємстві збільшилася. В кінці 20-х років 19 ст. гарднеровська фабрика забезпечувала своїми виробами не тільки внутрішній ринок, але працювала і на експорт. Асортимент виробів був різноманітний: різні сервізи, блюда, заварні чайники на підставках-грілках, підсвічники, корпуса для годинників, різноманітні флакони, так званий трактирний посуд, жанрова скульптура, подарункові чашки, та інші предмети побуту, для східного ринку почали випускати вироби в «східному дусі». Конкуренція заставила строго слідкувати за новими віяннями моди та швидко реагувати на зміни в попиті покупців. Починаючи з другої третини 19 ст. у виробах заводу проходять значні стилістичні зміни як у формі так і в декорі. Цей період відрізняється великою різноманітністю форм, що особливо торкається чашок та бокалів, які мали восьмигранні, конусоподібні форми, а також стаканчика чи бочечки. Разом з тим довгий час зберігалася ампірна форма чашки на ніжці, з високою, складно зігнутою ручкою. Багато виробів прикрашалися рельєфним узором.

На протязі всього існування завод випускав великі та малі сервізи, освітлювальні прилади, дрібну пластику. Блискуча поверхня фарфору зберегла найважливіші історичні події та портрети державних діячів, види міст та жанрові сцени. В 1770-1780-ті роки на замовлення імператриці Катерини ІІ на заводі,  були виготовлені знамениті чотири орденські сервізи  «Ордена Святого Андрія Первозданного», «Ордена Святого Георгія Переможця», «Ордена Святого Олександра Невського» та «Ордена Святого князя Володимира». Парадні сервізи з зображенням орденських знаків та стрічок використовувались для урочистих прийомів кавалерів російських орденів. Унікальний чайний сервіз на одну персону, виготовлений у 1775 році на честь перемоги над Турцією та подарований Ф.Гарднером Катерині ІІ. Великою популярністю користувалися в Росії в першій половини 19 ст. вироби з зображенням героїв Вітчизняної війни 1812 р. та портретами літературних героїв, архітектурних видів міст Росії та Германії. Один із знаменитих виробів заводу - скульптурна серія, яка була створена за гравюрами знаменитого журналу

«Волшебный фонарь». Жанрові фігури представляють різноманітні типажні портрети міських жителів, характерні для Росії першої половини  19ст. - рознощики, модниці, почмейстери, лакеї, поліцейські. Багаточисленні варіанти цих фігурок розповсюджувалися у великій кількості і багато в чому визначили розвиток фарфорової пластики інших заводів. Незважаючи на ідеалізацію, фігурки мають свою індивідуальність, характер, життєву правдивість образів. В 1830-ті роки була виконана друга серія таких фігурок.

На заводі можна було зробити персональне замовлення на виготовлення фарфорових сервізів або окремих предметів. В музеях є подарункові чашки виготовлені умільцями на замовлення приватних осіб, з гербами, портретами дружин та дітей.

В 1892 році підприємство було куплене М.С.Кузнецовим з правом використовувати на виробах клейма та марки Гарднера. Завод ввійшов у склад «Товариства М.С. Кузнєцова». Нові власники ще довго зберігали традиції та продовжували ставити марку гарднеровського заводу. Випускався столовий та чайний посуд, вази, скульптура та інше. При декорування використовувалися різні техніки (ручний розпис, деколь, трафарет). З 1918 року підприємство має назву Дмитровський фарфоровий завод.

В колекції музею є такі вироби заводу Гарднера:

3. ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОГО  ФАЯНСУ

 Паралельно з фарфором розвивався і російський фаянс, за часом навіть трішки відстаючи від нього, на відміну від західноєвропейського напівфаянсу та фаянсу, які передували виникненню фарфору.

ФАЯНС – вироби тонкої кераміки, покриті глазур’ю, які мають тонкий дрібнопористий черепок.   Фаянс  не просвічує, а в неглазурованому вигляді впитує та пропускає воду.  Попередником фаянсу в Росії була майоліка 18 ст.

МАЙОЛІКА - вироби з гончарних (кольорових) глин, покриті кольоровими поливами або емалями. «Майолікові заводи Гжелі, завод А.Гребенщикова, а також Казенний фаянсовий завод в Петербурзі - три основних підприємства в Росії,  які заложили основу фаянсової промисловості в Росії»[4].

 3.1. Заводи Гжелі (Московська губернія)

    Для загальної картини розвитку російського фаянсу важлива та обставина, що серед численних фаянсових заводів 19 ст. нараховується велика кількість гжельських заводів та заводиків, які раніше виготовляли майоліку, а в 19 ст. освоїли фаянс. Гжель - крупний гончарний район, який виник недалеко від Москви. З давніх-давен населення цієї території займалося гончарним виробництвом, тому, що цей край багатий на гончарні глини.

Найкращі традиції та навички російського керамічного мистецтва передавалися в Гжелі від батька до сина та втілювались в різних видах кераміки. Національна своєрідність та високий художній рівень гжельської кераміки були її основоположними рисами. Переставши виготовляти майоліку в кінці 18 ст., гжельські майстри швидко перестроюються на виготовлення напівфаянсу, фаянсу та фарфору. Розвиток цих нових виробництв іде паралельно. Часто на одному заводі випускаються всі три види кераміки. «Вироби гжельців, інколи недосконалі за технологією, представляють великий інтерес своїм художньо-стилістичним напрямком. В цій селянській кераміці дуже яскраво розквітло російське народне мистецтво, яке завжди зберігало самобутність та щирість. Гостра спостережливість, любов до соковитої, земної та радісної декоративності, відчуття матеріалу – все це характерне для селян-керамістів підмосковної Гжелі».[5]

Виробництво напівфаянсу почало розвиватися в перше десятиліття 19 ст. та проіснувало до кінця століття, а фаянсу -  в середині 19 ст.  В 1802 році гжельцями була знайдена добра глина сірувато-білого кольору, з якої вони і почали виробляти свої глечики, кумгани, переносячи в напівфаянса звичні форми майоліки 18 ст. В декорі ж поступово зникає весела  різноколірність майоліки, уступаючи з 1820 років місце синім розписам (інколи з’являються коричневий та зелений кольори). В сорокових роках 19 ст. напівфаянс Гжелі досягає найвищого розквіту. Широкий та вільний синій розпис, який легко наносився впевненою рукою, прикрашає кумгани, квасники, глечики,   в розписах переважають рослинні мотиви. На заводах Гжелі випускалися також свічники, тарілки, чорнильниці, солонки, а також скульптура. Гжельські вироби з напівфаянса та фаянсу користувалися великим попитом та добре розкупалися по всій Росії до кінця 19 ст.

 Найбільш відомі  заводи Гжелі:

-            Фабрика Н.С.Храпунова (початок 19 ст. – 40 роки 19ст. ) с. Кузяєво, Богородського повіту, Московської губернії; З 50-х років до 1918 року  завод братів Нових ( онуків та правнуків Храпунова)

-            Фабрика П.Т.Фоміна (перша чверть 19 ст.-1883 р. ) с. Кузяєво, Богородського повіту, Московської губернії

-            Завод Теренова та Кисельова (кінець 20-х 19 ст.  років1860-ті роки )с.Речниця, Бронницького повіту, Московської губернії

-            Завод Бардіних (20-ті роки 19 ст-початок 20 ст.) с.Фрязіно, Богородського повіту, Московської губернії

-            Фабрика Дунашових (1805 р.-1918р.) с.Туригіно, Бронницького повіту, Московської губернії

-            Заводи братів Кудінових  (50-ті-70-ті роки 19 ст.) в с. Лисцово та с. Сичово Коломенського повіту, Московської губернії

-            Завод Федяшина  (1866 -1918 рр.) с.Жирове, Бронницького повіту, Московської губернії

-            Завод Жадіна (кінець-18 ст. – початок 20 ст.) с.Речиця, Бронницького повіту, Московської губернії

-            Завод А.Т.Сафронова (1830 р.-1840р.) с. Коротке, Богородського повіту, Московської губернії.

«Ці фабрики та заводи випускають високоякісний фаянсовий та фарфоровий посуд з високохудожнім ручним розписом, кукли, і всі, без винятку, випускають статуетки. Вироби були високої якості. Продукція, наприклад заводу А.Т.Сафронова не поступалася кращим зразкам Гарднера та Попова, а Брати Кудінови поставляли особливий посуд для торгівлі з Персією»[6].

 В 1919 р., перші роки Радянської влади виробництво фарфору та фаянсу, яке згасло в роки Першої світової  та громадянської війни, вирішили відновити. Організовуються виробничі артелі. Перша з них «Вперед, кераміка» - виникла в 1929 р. В 1936 р. в с.Тугиріно створюється артіль «Художня кераміка», вона стала найбільшим об’єднанням Гжелі. Під час Другої світової війни робота артілі на деякий час припиняється, але вже в 1943 році артіль відновлює роботу.

3.2. Завод Гребєнщикова (1724-1774)

  Заснований в Москві, виготовляв майоліку. Розпочавши свою справу з курильних люльок та  кахлі Афанасій Гребєнщиков та син його Іван шляхом довгої підготовчої роботи та детального вивчення ближніх залежів гжельських глин змогли перейти до виготовлення посуду великої якості та різного асортименту. Завод освоїв виробництво тарілок, блюд круглих та овальних, супових чаш, мисок, лотків, аптекарського посуду, а також цілих сервізів, які виконувалися на замовлення  імператорського двору та іменитих сімей. Гребенщиковський посуд відрізнявся такою високою технологічною якістю, що його можна поставити в один ряд з європейською майолікою того часу. Хоча посуд виготовлений на заводі Гребєнщикова був товстостінний, але його края м’яко вигиналися, об’ємна форма спокійно стікала та випрямлялася. Посуд прикрашався синім рослинним або геометричним орнаментом, розміщеним на білій, блакитнуватого відтінку емалі, яка покривала весь виріб. В рідких випадках додавалися ще три кольори: ліловий, зелений  та жовтий. Декор будувався на  поєднанні великої центральної плями (рослинного мотиву або геральдичного знаку) та тонкого орнаменту у вигляді переплетінь, сіток, стилізованих гілочок розміщених по краю так, щоб залишалося багато білого фону. Уміле розміщення декору, єднання його з формою, скромність в кольорах та професійно виконаний розпис, створюють вироби, які легко сприймаються оком. На деяких виробах заводу приміняли декор, який називається «білим по білому», і рідко зустрічається в європейській майоліці. Це ще раз доказує великі досягнення цього підприємства, період розквіту якого приходиться на 50-ті роки.  До 70-х років 18ст. вироби з майоліки отримують широке розповсюдження в побуті всіх прошарків суспільства.

3.3. Казенний фаянсовий завод (1752-1802)

 Заснований в Санкт-Петербурзі. Випускалися майоліка та напівфаянс. Він був відкритий при Невських цегляних заводах. Працював з перервами. Форми посуду були важкі та громіздкі, декор одноманітний та мало оригінальний: великі квіткові поліхромні розписи. Збереглася невелика кількість виробів цього заводу і вони, як перші кроки в області російського фаянсового виробництва, дуже цінуються в наш час. 

Справжні фаянсові заводи виникли в  Росії лише на початку 19 ст., коли всесвітньої слави вже досягла продукція Імператорського фарфорового заводу та заводу Гарднера в Вербілках. Успіх англійського фаянсу на міжнародному ринку та захоплення російського покупця цим видом кераміки сприяють виникненню в першій половині 19ст. вітчизняних фаянсових заводів. Виробництво тонкого фаянсу почалося в Росії в перші роки 19 ст., і вже в першу чверть століття нараховувало значну кількість заводів в багатьох губерніях країни. На виставках виробів російських мануфактур фаянс займає важливе місце, підприємці отримують за нього нагороди, про нього багато пишуть.  Однією з найважливіших задач, які винили перед молодою фаянсовою промисловістю Росії, було витіснення з внутрішнього ринку привозного англійського фаянсу, який відрізнявся красою та порівняно низькою ціною. Культура виробництва фаянсу в Англії стояла високо. З другої половини 18 ст. англійський поливний та розписаний фаянс вважався найкращим у Європі та широко експортувався в різні країни, в тому числі і в Росію. Вивоз цього товару досягнув особливо великого розмаху після освоєння техніки печатних малюнків,   які значно спростили та здешевили виробництво фаянсових виробів. Російське керівництво, схвильоване швидкими успіхами англійського фаянсу на міжнародному ринку та енергійним проникненням в Росію, яке затримувало розвиток вітчизняної керамічної промисловості, приймає ряд мір, які зменшили імпорт. З 1800-х років практикується система обмежувальних та заборонних тарифів, які особливо категорично діяли в період континентальної блокади та завершилися заборонним тарифом Канкріна в 1822 році.

В першій декаді 19 ст. розпочали свою діяльність два найкрупніших  фаянсових заводи - Казенний Києво-Межигорський завод та завод Ауербаха в Тверській губернії. Продукція обох заводів була цілком задовільною за своїми технічними характеристиками, але за художніми якостями була неоднорідною. Межигорський завод, який мав зв’язки  з Імператорським фарфоровим заводом, випускав вишуканий фаянс «столичного» характеру, придержувався загальноєвропейських форм та декору. Вироби заводу Ауербаха більш провінційні, в них багато рис, притаманних російському народному декоративно-прикладному мистецтву.

3.4. Казенна Києво-Межигорська фабрика (1798-1874)

Заснована в Києві. «Найбільше фаянсове підприємство того часу, перше на території  Україні.  Після того як в 1795 році на місці бувшого Межигірського монастиря, в двадцяти верстах від Києва, були виявлені запаси доброї глини, запрошені майстри зробили з неї декілька зразків посуду, в Санкт-Петербурзі зразки вразили самого царя, і 5 липня 1798 року Павлом І було вирішено заснувати тут фаянсову фабрику»[1]. Її продукція цінувалася сучасниками дуже високо  тому, що відрізнялася високою якістю виконання, зроблена старанно, без браку з доброї пластичної маси. Форми посуду тонко змодельовані. Товщина черепка фаянсового посуду часто не перевищувала товщини фарфорового черепка. Крім білої, завод зумів освоїти кольорові фаянсові маси: мармурову, червону, шоколадну та інші. Поливи безколірні та кольорові. Використовувалися печатні малюнки, рельєфний декор. Асортимент виробів дуже великий: включає всі види столового, чайного та кавового посуду. Крім сервізів вироблявся і штучний посуд (тарілки, салатники, сухарниці, попільниці, підставки під ножі, виделки, кружки), а також декоративні вази на високих підставках, з ліпними прикрасами, кашпо, пасхальні яйця, лампади, аптекарський посуд.

«Але при значних досягненнях в області технологій, завод не створив свій «неповторний почерк», копіюючи вироби інших підприємств в тому числі й іноземних. Питання про національні традиції не цікавило керівників заводу. Часто для роботи на заводі запрошувались іноземні майстри, форма та декор могли бути взяті з будь-якого модного зразка. Майже не випускався посуд розписаний від руки.          

Найвищим досягненням Межигорського заводу були печатні малюнки, які були виконані з великою майстерністю. Найкращі зразки цих гравюр виготовлені за малюнками з натури - пейзажі Києва, Петербурга

та його околиць. Печатні малюнки були монохромними, інколи, з додаванням золота. Застосовуючи цю техніку, завод мав можливість продавати високоякісні вироби за невисоку ціну. Багато посуду з печатним декором завод виконував на  замовлення: для Аракчеєва сервіз з видами села Грузіно, сервіз для великого князя Миколи Павловича»[7].

На протязі всіх років свого існування завод виготовляв посуд прикрашений рослинним рельєфом та политий кольоровими поливами.   Рельєф виконувався на виробах чітко та віртуозно, використовувалися натуралістично трактовані рослинні форми,  наприклад, в великій кількості фабрикою випускались хлібниці та тарілки з рельєфними крупними листками винограду, покритими зеленими поливами, інколи  рельєфний квітковий декор нагадував гіпюр, часто зустрічався на сервізах сіро-голубого та зеленого кольорів.  Такі вироби користувалися великою популярністю в придворних колах.

Незважаючи на всі досягнення фабрики, а Межигірський фаянс знали навіть в Європі, не випадково до сих пір є в Британському музеї відділ Межигір’я, фабрика не приносила тих прибутків на які сподівалося керівництво. Спочатку власником фабрики була Міська дума, потім Київський губернатор, далі її передали Кабінету його імператорської величності. Всі керівники були незнайомі з керамічною справою, керували «здалеку», ждали тільки прибутків. З 1858 року фабрику декілька разів здавали в аренду, а в 1874 році закрили. Завод почав своє відродження в 1924 році і мав назву Київський кераміко-художній завод (ККХЗ). Починається випуск виробів з фаянсу. В 1945 році тут також відкривають експериментальний цех по виготовленню високохудожніх фарфорових виробів. Розквіт фабрики приходиться на радянський період -1950-70рр. ККХЗ - один з найбільших фарфорових заводів Радянського Союзу, він займав велику територію, на ньому працювало 2000 чоловік, продукція експортувалася в Англію, Канаду, Францію, Йорданію, Італію. Труднощі переживає завод в період перебудови, але продовжує випускати більш 70 найменувань товарів: вази, шкатулки, свічники, декоративні тарілки, настольну скульптуру. В останні роки завод мав назву «Київський фарфор ООО». Закритий весною 2006 року.

В колекції музею є такі вироби Києво-Межигорського заводу:

3.5. Завод Ауербаха  ( 1809-1870)

Заснований в селі Домкіно,  Корчівського повіту, Тверської губернії аптекарем із Богемії Фрідріхом Крістіаном Бріннером на орендованій у поміщика Ф.А.Головачова землі. Бріннер запросив з заводу Гарднера майстра по змішуванню мас Рейнера та Гончара - точильщика Кобоцького. В 1810 році завод був проданий  Ауербаху та належав йому до1870 р. В 1870 році проданий М.С.Кузнецову. В 1829 році завод був переведений в село Кузнецово.  В перші 6 років завод випускав посуд з ручним розписом (в музеях таких виробів збереглося дуже мало). «Форми виробів раннього періоду прості, декор дуже скромний. Ці риси залишаться провідними для художнього напрямку заводу на протязі всього існування. В перші ж роки роботи заводу його майстри зуміли знайти любимий ними та характерний для продукції заводу легкий рослинний орнамент, написаний від руки. Часто він компонувався  з листя та грон хмелю, виконаних в двох кольорах коричневому та зеленому, пізніше, це були троянди, ромашки, квіти в’юнка.  Композиція декору _________________________________________________

         [1] Бубнова Е. Старый русский фаянс. Москва «Искусство», 1973р.

 була проста, вона в подальшому  стала основним художнім прийомом на заводі - поєднання  печатного малюнку  в центрі виробу та рослинного орнаменту,  виконаного від руки, по краю»[8]. Асортимент виробів на заводі був великий. Виготовлялися блюда, кружки, посуд столовий, чайний, сервізний та штучний. На кінець 20-х років 19ст. завод займає одне з видних місць серед керамічних підприємств Росії. В 1829 році на Першій публічній виставці російських мануфактур завод Ауербаха отримує срібну медаль. Експерти в своєму донесенні сповіщають: «Завода Ауэрбаха столовые сервизы с бордюром и белый фаянс имеют прочную доброту и хорошую отделку, в прочности можно сравнить со средним английским, а что касается до цен, то довольно высоки, но за прочность и чистую отделку принадлежат к первому разряду». На Другій мануфактурній виставці в Москві в 1831р. завод отримує золоту медаль. В 1833 році на Третій виставці мануфактурних виробів Ауербах був удостоєний права використовувати на своїх виробах державного герба. В ці роки остаточно формується художнє направлення заводу вцілому, чітко визначаються дві групи виробів: з дещо холоднуватим печатним малюнком та  з ручним розписом. До кінця 50-х років рівень продукції залишався високим, посуд добре розкуповється. Але реформа 1861 року нанесла непоправного удару заводові.  В 1870 році завод був проданий М.С.Кузнецову, який перейменував підприємство в Тверську фабрику. В 1884 році на ній працює уже 800 чоловік, продукції було випущено на 400 тис. крб. Значно збільшився асортимент виробів. В середині 80-х років на фабриці почали випускати фарфор, пізніше освоюється випуск майоліки, напівфаянса, будівельних матеріалів та теракоти. З фарфору виготовляли чайні та кофейні сервізи, штучний посуд: блюдця, чайні прибори, цукорниці, стакани, чашки, чайники. Одночасно у виробництві знаходилося до 20 фасонів чайних сервізів. Із фаянсу виготовлялися столові сервізи, штучний посуд: блюда, ікорниці, кружки, салатники, сухарниці, фруктовниці, чашки. Із майоліки виробляли скульптуру, попільниці, вази, глечики, горщики квіткові, дзеркала, табурети, підсвічники, чорнильниці, курильні прибори. Випускалася на Тверській фабриці така продукція, як каміни, кіоти, іконостаси. Ціни на вироби були достатньо високими: іконостас з установкою коштував від 6000 до 7200 крб та вище. Незважаючи на ціни, церковна продукція знаходила попит і в Росії, і за кордоном. Щонайменше у  37 містах Росії були встановлені іконостаси кузнецовської фабрики, серед них Санкт-Петербург, Торжок, Казань, Саратов. На фабриці постійно йшло відновлення обладнання. При фабриці було побудовано два храма: старообрядницький та православний, лікарні, школа, клуб для молоді, казарми.

В 1918 році фабрика була націоналізована. В 1924 їй було присвоєно ім’я М.І.Калініна, в 1930 році Кузнецово було перейменовано в Конаково на честь революціонера П.П.Конакова, який працював художником по фарфору та загинув під час революції 1905 року.

Конаковський фаянсовий завод і в наш час залишається одним з найбільших виробників фаянсу в Росії. Випускається в основному столовий та чайний посуд, дрібна пластика.

 Поряд з двома найвизначнішими фаянсовами заводами - Києво-Межигорським та Ауербаха - в 19 столітті існувало багато менших  фарфорових та фаянсових заводів. На початок століття  їх нараховувалося більше двадцяти. В подальшому  кількість збільшувалася, і на початок 20 ст. діючих фарфорових виробництв було більше п’ятидесяти. Протягом 19 ст. кількість заводів та фабрик  коливалася і в середині століття доходила до семидесяти. В це число входили великі підприємства та маленькі майстерні. В силу різних причин одні підприємства закривалися, засновувались нові, мінялися хазяїни, відбувалося укрупнення виробництв, створення спілок і товариств. Безповоротним  залишався тільки сам процес керамічного  виробництва. Серед всієї різноманітності виробників необхідно відмітити ряд найбільш відомих не тільки в Росії, але й за кордоном фабрик та заводів. Їх вироби відрізнялися відмінною якістю, високим художнім смаком,  дякуючи цьому російський фарфор зайняв достойне місце серед кращих зразків відомих виробників фарфору Європи та Азії.

4. Фарфоро-фаянсові підприємства  Російської імперії 19. - поч.20ст.

 Порівняно довго проіснував в Петербурзі фаянсовий завод Гітнера[9] – з 1818 року    по   1870 рр. В історії розвитку російського фаянсу він стоїть окремо, так як більша частина його продукції виготовлялася із кольорової полірованої теракоти з рельєфним орнаментом. Вироби цього заводу відрізняються високою якістю хоча в художньому відношенні вони показують явну залежність від інозенних зразків.

Завод Отто[10] був заснований в Перові, під Москвою в 1801році. Виготовлявся фарфор та фаянс. Проіснував приблизно до 1812 року. Незважаючи на короткочасність діяльності, завод Отто отримав репутацію одного з найкращих виготовлювачів посуду. Фаянс, який випускав завод, був доброї якості, з тонким черепком та тонким розливом поливи. Відомі предмети із звичайного білого фаянсу та червоно-вохристої маси. Збереглися білі чайні чашки з поліхромними букетами квітів, написаними від руки.

Значний слід в історії російського фаянсу залишив завод С.Поскочіна[11] (1817-1842) в селі Мор’є, Шліссельбуржського повіту С.-Петербуржської губернії. Заснований на початку 19ст. бароном Петром Фрідріхом. В 1917 році проданий С.Поскочіну. Випускався тільки фаянс високої якості, який по своєму художньому вигляду та технічній досконалості близький до продукції казенної Києво-Межигорської фабрики. На заводі Поскочіна були освоєні різні фаянсові маси: білого кольору, кольорові (бляклих відтінків), фаянс «кольору вершків» (який прославив англійські заводи), мармурова та чорна маси. Асортимент заводу досягнув великої різноманітності. Завод випускав різноманітні вази, кушини, прорізні сухарниці, блюда, тарілки, часи, чайні сервізи, декоративні вироби, флакони, дрібну пластику та інші предмети.іл21 В багатьох виробах заводу Поскочіна видно наслідування знаменитому англійському заводу Веджвуда. На заводі, навіть пробували імітувати відомі білі барельєфи Веджвуда на синьому  фоні без поливи, які вдавалися, і навіть успішно, але були дещо грубіщі англійських.

З однаковою майстерністю на заводі Поскочіна створювали вироби з чіткими формами ампіра, сухуваті стилізації «під схід», вироби, виконані за зразками виробів, які були знайдені на розкопках Помпеї, а також ажурні, або, навпаки, інтенсивно заповнені високим рельєфом предмети з обтяжуючими формами та прорізним хвилястим краєм. Очевидно, Поскочін зумів зібрати у себе в Мор’є добрих художників та майстрів, з досвідом. На заводі з легкістю виконувалися найважчі форми, тонко та чітко промодельований рельєфний декор, ручний поліхромний розпис з додаванням золота. Виконувалися квіткові орнаменти, композиції з античних фігур, сцени полювання. Одним з найулюбленіших декорів була виноградна лоза, яка виконувалася рельєфом, з послідуючим розфарбуванням.  Нарівні з посудом завод Поскочіна виготовляв і скульптуру.

   В 1842 році завод купила графиня Голенищева-Кутузова. Роботи були відновлені з 1845року. Характер виробів залишився колишній, майже всі вироби виготовлялися за старими моделями Поскочіна.

 Завод  Попова[12] (1811-1875) в с. Горбунове, Дмитровського повіту, Московської губернії,. Заснований на початку 19ст. Карлом Міллі, в 1811р. проданий Попову. Виготовлявся  високоякісний  та високоміцний фарфоровий посуд так званого «трактирного типу», а також вази, бокали, статуетки. На високому рівні був художній розпис виробів, який відрізнявся російською самобутністю та національним колоритом. Серед кращих фарфорових виробів заводу-блюда та вази, в яких квіткове покриття поєднується з золотим орнаментом та багатим поліхромним розписом, а також сервізи з рельєфним декором. Неперевершені по майстерності та реалістичності виконання статуетки заводу Попова. Виконані талановитими майстрами, вони відрізнялися неординарністю та тонко відображали характер та художній смак. До сих пір скульптурні вироби та посуд попівських майстрів високо цінуються колекціонерами та користуються попитом. Після смерті власника заводу технічний та художній рівень продукції поступово знижується, і в 1875 році завод був закритий.

Завод братів Корнілових[13] (1835-1917) в Санкт-Петербурзі. Випускалися різні вироби із фарфору. З дня заснування заводу велика увага приділялася технічному оснащенню  підприємства, впроваджувалися найновіші досягнення науки та техніки в області керамічного виробництва. Так, на заводі Корнілових був вперше в Росії застосований метод «деколі» для прикрашання фарфору. Відбулося це у 1881 році. В той же час велика увага приділялася художній стороні виробу. На завод запрошувалися найкращі майстри з заводів Попова, Гарднера, Батеніна, Імператорського фарфорового заводу. Великий вклад в розвиток підприємства внесли загально признані європейські майстри - французькі керамісти. Найкращі художники свого часу виконували ескізи для прикрашання корнилівського фарфору. Деякий час замовлення малюнків для керамічного живопису виконував російський художник-кераміст М.М.Каразін. В 1848 році підприємство отримало статус Поставщика двора Його Імператорської Величності та привілей клеймити свої вироби зображенням герба Російської імперії.  Фарфор, який випускався на заводі братів Корнілових отримав світове визнання.

В колекції музею є такі вироби заводу  братів Корнілових:

Фабрика Рейхеля «Меркурій»[14]  («Завод «Пролетарій») с. Бронниці, Крестецького повіту, Новгородської губернії (1884р.)

Виникнення фарфоро-фаянсового виробництва на новгородській землі відноситься до 19 ст. П.К.Рейхель будує на березі річки Ніша два заводи - цегляний та гончарний, тому що тут були великі запаси червоної глини – сировини, для майбутнього виробництва. З кінця їх будівництва, у 1882 році і починається історія фарфорового заводу «Пролетарій». Спочатку, тут випускалася продукція низької якості - горщики, миски, кружки, але із-за великої конкуренції з продукцією Кузнецовських заводів, з літа 1884 року

завод перейшов на випуск фарфорово-фаянсових виробів.  Все ж таки посуд Рейхеля поступався за якістю кузнецовському. Багато виробів зовсім не розфарбовувалося. Виробництво було на грані краху із-за боргів хазяїна. Дізнавшись про це І.Є.Кузнецов купує завод у Рейхеля. Не гаючи часу, новий власник модернізував виробництво, збудував три нових корпуса, фабрику стали називати Бронницькою - за іменем найближчого населеного пункту. Важким для заводу стали революційні роки, не було запасу сировини, палива, майже все обладнання розвалилося. В листопаді 1921 року був створений Державний трест фарфорово-фаянсової промисловості, фабрику перейменували в фарфоровий завод «Пролетарій». З 1925 року завод повністю перейшов на випуск фарфору. В передвоєнні роки робітники «Пролетарія» вдвічі збільшили випуск продукції, обновивши форми фарфорових виробів та розпис на них. В роки Великої Вітчизняної війни завод було евакуйоване в Красноярськ, а після війни завод відновлювали з нуля. В наш час завод «Пролетарій» - високомеханізоване підприємство, оснащене високомеханізованим обладнанням. Посуд на заводі, в основному, декорується способом шовкографії або здвижної деколі.

В колекції музею є такі вироби заводу «Пролетарій»:

Завод братів Кузнецових (1810-70 роки 19ст.)

          Кузнецовська справа почалася в селі Ново-Харитоново Бронницького повіту, що неподалік від підмосковної Гжелі у 1810 році. Жив в цьому спокон віків гончарному та ремісничому селі селянин Яків Васильович. Займався ковальською справою ( тому і прийняв згодом прізвище Кузнецов). Людиною був спритною, шукав заробіток на різних дорогах життя. Підторговував лісом, давав в борг під проценти. Але бажані «мільйони» до нього не йшли, доки, як кажуть, не заїхав у село багатий купець-татарин, навідався до Кузнецова. Раз-другий до нього зайшов, а потім і попаритися в бані не відмовився. Після тої баньки торговець і зник. А Яков Васильович з того часу розбагатів. Завів гончарну майстерню, найняв робітників.  Майстерня поступово цілим заводом стала. Відкриваючи нову для себе справу Я.В.Кузнецов виступив як підприємець, промисловець, що було чи не вперше в практиці гжельського промислу. З самого початку він опирався на місцевих майстрів, які швидко налагодили йому виробництво типової гжельської продукції. Це були характерні чашки з блюдцями, тарілки «з бусом» по краю, напівсферичні полоскальниці, дрібна жанрова пластика. Але в художньому оздобленні кузнецовських виробів  уже тоді вбачалася поспішність, якась недбалість, породжена характером праці на підприємстві, орієнтованої на масове виробництво недорогої продукції. Ця особливість визначила напрям всієї подальшої роботи підприємства на неухильне збільшення масштабів виробництва, розширення ринків збуту.  «Естафету» від Якова Васильовича перейняв його син Терентій, а потім і п’ять онуків, особливо Сидір Терентійович. Одна за другою з’являються нові фабрики.

Фабрика М.С.Кузнецова (заснована в 1832р.) в селі Дульово, Покровського повіту, Володимирівської губернії Терентієм Яковичем Кузнецовим. З 1854 року переходить у власність до його сина Сидора Терентійовича. З 1864 року власник фабрики Матвій Сидорович Кузнецов. З 1889 року входить до складу «Товариства фарфорових та фаянсових заводів М.С.Кузнецова». На фабриці виготовлявся фарфор високої якості. Неодноразово одержував високі нагороди на Всеросійських та на міжнародних виставках.

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Завод С.Т. Кузнецова  в селищі Коротке, Богородського повіту Московської губернії з 1840-1864рр. арендований у А.Т.Сафронова.

Завод М.С.Кузнецова в Ризі (заснований в 1842 р.) С.Т.Кузнецовим. В 1864 році перейшов до його онука Матвія Сидоровича Кузнецова. Виготовлювався фаянс та фарфор. З 1889 року входить до складу «Товариства фарфорових та фаянсових заводів М.С.Кузнецова».

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Завод М.С.Кузнецова в селі Кузнецово, Корчівського повіту, Тверської губернії, куплений у Ауербаха в 1870 році та перейменований у Тверську фабрику. Виготовлявся фаянс, фарфор, майоліка. З 1889 року входить до складу «Товариства…»

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Сервіз столовий - 26 предметів (1962-1974 рр.) 

Завод М.С.Кузнецова в селищі Пісочне, Романо-Борисоглібського повіту, Ярославської губернії, недалеко від міста Рибінськ. Куплений в 1894 році у торгового дому «Карякін і Рахманов». Входив до складу «Товариства…». Працював до 1917 року. Виготовлявся фарфор.

Завод М.С.Кузнецова в селищі Пісочне, Жиздринського повіту, Калужської губернії. Арендує у 1898 році у Товариства Мальцева, а в 1910 р.купує. З 1918 року –державний завод. Виготовлявся фаянс.

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Завод М.С.Кузнецова в с. Вербілки, Дмитровського повіту, Московської губернії (бувший завод Гарднера). Виготовлявся фарфор.

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Завод М.С.Кузнецова в Будах, Харківського повіту, Харківської губернії заснований в 1887 році, входив до складу «Товариства…». З 1917 року-державне підприємство. Виготовлявся фарфор та фаянс.

В колекції музею є такі вироби цього заводу:

Завод І.Є.Кузнецова ст. Волхів, Новгородського повіту, Новгородської губернії. Заснований в 1878 році. З 1917 р. - державне підприємство. Виготовлявся фарфор, фаянс, напівфаянс, майоліка. Всі вироби високої якості.

Вироби цього заводу в колекції музею:

1. Супниця (1889-1917). Фаянс, рельєф, розпис

 Завод І.Є.Кузнецова, в с. Бронниці, Крестецького повіту, Новгородської губернії. Куплений в 1892 р. у П.К.Рейхеля. З 1917 р.- державне підприємство, з 1921 р. – завод «Пролетарій».  Виготовлявся фарфор та фаянс.

 Завод І.Є.Кузнецова в с. Грузіно, Новгородського повіту, Новгородської губернії. Заснований в 1900р.. З 1918 р.- державне підприємство. Национализирована в 1918 г. и названная в советское время «Грузинской фабрикой».

 Виготовлявся фарфор та фаянс.

 В колекції музею є такі вироби заводів М.С.Кузнецова та «Товариства  виробництва  фарфорових та фаянсових виробів М.С.Кузнецова», де не можна визначити  приналежність до конкретного підприємства:

Вироби бувших заводів М.С.Кузнецова:

Обширна кузнецовська фірма з кожним роком росла та міцніла. В кінці 19 ст. фарфорові королі Кузнецови володіли практично всією фарфорово-фаянсовою промисловістю в Росії. За кордонами їх володінь залишалися тільки Імператорський фарфоровий завод, завод братів Корнілових та завод Міклашевського в Чернігівській губернії. В 1889 році засновується «Товариство виробництва фарфорових та фаянсових виробів М.С.Кузнецова» (1889-1917рр.) з правлінням в м. Москві. Основний капітал: 3 млн. руб. сріблом. В 1903 р. Товариство мало 8 фабрик з виробництвом на них фарфору, фаянсу, напівфаянсу, майоліки, будівельних матеріалів, які були розташовані в різних містах Росії, окремі розробки глиняних покладів в Чернігівській, Херсонській, Єкатеринославській губерніях, 15 постійних торгових місць в різних містах Російської імперії та 12 ярмарок.

Продуктивність кузнецовських заводів на початок 20 ст. досягла 7 млн. 249 тис.крб., тобто 2/3 продуктивності всіх керамічних підприємств країни.

«В 1913 році (рік найбільшого розквіту) – 14500 робітників. Товарів було продано на 11415061 крб. На протязі всього існування фірма систематично, кожні рік-два, удостоювалася найвищих  нагород, в тому числі право використання державного герба. Деякі виставки, на яких фірма удостоювалася нагород:

- Московська політехнічна виставка в 1872 році (Заводи отримали право використовувати на своїх виробах та вивісках державний герб),

- Всеросійська промислово-художня виставка в Москві 1882 року,

- Всесвітня виставка в Парижі 1889 рік (Велика золота медаль),

- Всесвітня виставка в Чикаго 1893 рік (Бронзова медаль – найвища нагорода),

- Всеросійська виставка в Н.Новгороді 1896 рік («Товариство…» знову отримало право використовувати державний герб),

- Всесвітня виставка в Парижі 1900 рік («Товариство…» отримує найвищу нагороду, а сам Кузнєцов – орден Почесного легіону).

На протязі 10 років М.С.Кузнецов щорічно поставляє посуд для імператорського двору.

В 1915 році тільки з фарфору виробляли: чайних сервізів 112 різновидів, кофейних приборів-20 видів, із фарфору та фаянсу-столових сервізів 23 види, окремі предмети- 329 форм чашок»[15].

Але  ганяючись за високими тиражами кузнецовська фірма, не мала  на своїх підприємствах ні справжніх постійних художників, ні творчого ставлення до створення образів. Популярність кузнецовської продукції у покупців, велика кількість нагорд, які отримувала фірма, повинні бути віднесені на рахунок технічно бездоганного виконання виробів, дуже швидкою перебудовою виробництва на модні «стилі». Більшість форм посудних виробів, як із фарфору так із фаянсу, було химерним, перегруженим рельєфним орнаментом. Кришки виробів мали чудернацькі навершя у вигляді бантів, завитків, ручки виготовлялися крученими. Перегружені рельєфом вироби додатково прикрашались золотими відводками, поліхромними букетами квітів. Розписували фарфор і фаянс в одному живописному цеху. Без урахування матеріалу, розміру та форми предмету на нього наносили один і той же малюнок та деколі. В гонитві за створенням виробів надзвичайних, цікавих, які могли б привернути увагу покупця, завод зовсім не турбувався про вираження якості самого матеріалу – фарфору або фаянсу. Багато виробів імітують розписне та різьблене дерево, метал, рослинні та звірячі форми. Наприклад маслянки виготовлялися «куркою, гарбузом, динею, редькою, маком, млинцями, спаржею, раковиною, капустою, карасем, бджолою, бантом, горіхом, калачем, колосом, грибами, яйцями, курчатами, ананасом». Художник не задумувався над тим, щоб форма говорила про призначення предмету і сам предмет був зручним у побуті. Головна увага приділялася ілюзорності виробу. Маслянка, попільниця повинні були як можна ближче передавати оригінал, якби дублювати його. Маслянка-огірок чи маслянка-гарбуз виглядали «як живі» огірок чи гарбуз.

«Для різних груп населення у Кузнєцова був різний посуд: для селян - товар дешевий, не дуже яскравий, міщани скупали сервізи середньої ціни, але за розписом подібні до дорогих «дворянських». Крім того випускався посуд «трактирний», для ресторанів. Ну і, звичайно, дуже дорогі набори для знаті»[16].

 Після революції всі заводи було націоналізовано. Сім’я Кузнєцових, а у Матвія з дочкою купця Надією Вікуловною Мітюшкіною було семеро дітей, переїжджає до Риги. В 1941 році їх арештовують та зсилають до Сибіру.

В роки радянської влади існували Дульовський, Конаковський, Дмитровський, Первомайський, Римський заводи, Славянський керамічний  комбінат.

Вироби в колекції музею Російської імперії (19-поч.20 ст.), де не можна визначити приналежність до будь-якого підприємства:

1

5. ФАРФОРОВІ  ТА ФАЯНСОВІ ЗАВОДИ УКРАЇНИ

  На Україні вперше випуск фарфору був організований в кінці 18 ст. Розвитку фаянсової та фарфорової справи сприяв факт знаходження каоліну на Волині та Чернігівщині. В цих місцях і будувалися заводи.

На кінець 18 ст. вся Правобережна Україна була приєднана до Росії. В цей час тут активізується підприємницька діяльність - створюються мануфактури. Перша фарфорова мануфактура на Україні була сформована в 1784 р. у володінні найкрупнішого магната Правобережжя Ю.Чарторийського. Виробництво було вигідним і в 1790 році був заключний контакт з польським інженером Ф. Мезером - першим директором фабрики. В 1790 р. вдалося отримати вироби з місцевого матеріалу. Фабрика проіснувала до 1832 року.

В 1799 році в селищі Городниця, Новоград-Волинського району, Житомирської області, було засноване одне з найстаріших підприємств на Україні по виробництву фарфорових виробів господарського та культурно-побутового призначення - Городницький фарфоровий завод[17]. Фабрика належала акціонерній компанії Корецької мануфактури, будувалася чотири роки на кошти компанії при авансуванні Юзефа Чорторийського. Точна дата початку виробництва -1 квітня 1807 року.

        В 1850 році фабрика належала Т.Любомирській та її сину. Якість виробів була дуже високою. Завод «виробляв фаянс на зразок Веджвуда», а з1856 року - і фарфор. Масове його продуціювання відносять до періоду, коли власником фабрики стає Вацлав Руліковський. Він модернізує фабрику, покращує помол сировинних матеріалів, запрошує іноземних спеціалістів.

         В кінці 1870-х пожежа знищила виробництво, а фабрика неодноразова перепродувалася. З 1882 року і до 1917 року вона переходить в оренду до підприємця Зусмана А.Ф. (в ці роки фабрика належала Гріпарі та поміщику С.Гіжицькому). Випускається столовий посуд, вази. А.Зусман вирішивши збільшити випуск продукції, вводить декалькоманію та печать. Запрошує майстрів із Чехії та Франції. Живописні роботи виконує художник Романовський зі своїми синами. Асортимент збільшується, випускаються коробки для сухого чаю, флакони туалетні, ажурні кошики для фруктів, витончені глечики.

В 1917 році фабрика була націоналізована та знову почала роботу в 1923-24 рр. з назвою «Городницький фарфоровий завод імені Комінтерна». Входив до складу Всеукраїнського тресту «Фарфор-Фаянс-Скло». До Великої Вітчизняної війни випускалася масова продукція, скульптура за моделями Марчук Р., Гаврилюка Ю. Після ВВВ в асортименті чайні та кавові сервізи, жанрова скульптура, анімалістика. Завод був реконструйований та був одним з найкрупніших підприємств по випуску фарфору в Україні та Радянському Союзі, виставлявся на ярмарках в Брюсселі та Лейпцигу.    

  За останній період колективне підприємство «Городницький фарфоровий завод» повністю реконструйоване і нині є одним з крупніших сучасних українських підприємств, яке виробляє фарфор. Підприємство виготовляє столові сервізи та гарнітури, кофейні та чайні сервізи, кружки, сувеніри та подарункові вироби.

Фабричним знаком з 1812 р. був глазурований напис червоною фарбою «Городница» і знак з чорним орлом над написом, під написом - рік виробу. У 1820-х рр. знак став мати вид щита з короною над ним. На щиті п'ять латинських літер, це перші літери прізвищ п'яти заміжніх дочок Чарторийського, який на той період був власником фабрики. У 1830-40 рр. марка мала вид такого ж картуша з написом «Фаб. Городецкой». У 1850-60 рр. ставилася марка у вигляді напису кирилицею або латинськими буквами «Городніца», іноді з роком випуску. Знаки писалися від руки, тому вони багатоваріантні. При Зусмані змінилося декілька марок у вигляді монограм і картушів і його прізвищем.

В колекції музею є такі вироби Городницького фарфорового заводу:

Наступним українським  заводом художнього фарфору став завод Мезера[1] в м.Баранівка, Новоград-Волинського повіту, Волинської губернії. Фабрика належала Мезерам до 1884 року. Вироблявся чайний посуд, вази, бокали, свічники, чорнильні прибори, аптекарський посуд, всі вироби були з високоякісного матеріалу з добрим художнім оформленням. В наш час - це Баранівський фарфоровий завод, Житомирської області.

Широку популярність, незважаючи на короткий строк існування,  отримав Волокітінський завод, який ще мав назву «Завод А.М.Міклашевського»[18]. Це був єдиний фарфоровий завод на всьому Лівобережжі. Заснований в 1839 р. в селі Волокітіно, Глухівського повіту, Чернігівської губернії. Завод був побудований з великим розмахом. Поряд, в «п’яти верстах», знаходилося «головне» в Російській імперії родовище каоліну - Полошкінське. З нього брали глину завод Гарднера, Ауербаха. Власник заводу велику увагу приділяє якості глини, для роботи запрошує французьких спеціалістів. Успіх був стрімкий, завод працював дуже активно, виготовлялася велика кількість предметів. В 1849 році на виставці завод Міклашевського був відзначений за добру якість фарфорової маси, отримав золоту медаль. Експерти відмічали: «Миклашевского фарфор новостью фасонов и добротностью хорош». Міклашевський мав заводи в Москві, Петербурзі, Києві, лавки в Харкові, Чернігові, Полтаві, Нижньому Новгороді. Вироби заводу були поза конкуренцією, асортимент-самим широким на Україні, він єдиний випускав скульптуру, яка користувалася великим попитом в ті часи. Завод пропрацював до 1962 року та був закритий. Вироби заводу Міклашнвського цінуються колекціонерами нарівні з виробами Імператорського фарфорового заводу та виробами «Старого Гарднера»(до середини 19ст.).

В радянські часи (на 1967р.) на випуск художнього фарфору українським заводам припадає 30% загальносоюзного. Успішно працюють заводи в Баранівці, Городницький, Коростенський, Полянський, Київський експериментальний кераміко-художній. Невеликий випуск в Бориславі, Полтаві, Сумах, Харкові.

  В колекції музею є такі вироби заводів України 20 ст.:   

-

6.       Іноземні керамічні підриємства

Росія:

Краснодарський фарфоро-фаянсовий завод «Чайка»[19]  заснований в 1960 році. В 1970-ті роки кубанськими майстрами були створені високоякісні фарфор та фаянс, які приваблювали особливим колоритом, який відображав багацтво південної природи, традиції народів, які тут живуть. Це – підсумок технічного переозброєння, автоматизації, освоєння сучасних технологій та результат напруженої художньої творчості. Отримавши назву  «Краснодарський фарфоро-фаянсовий завод «Чайка», підприємство і по сьогоднішній день використовує товарний знак в вигляді чайки, яка летить. Цей знак добре відомий не тільки в Росії, але і в багатьох країнах світу. В 1992 році завод було переорганізовано в закрите акціонерне товариство, а в 2004 році на його базі організоване товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Кубаньфарфор». Марка червоно-коричнева надглазурна штампом - чайка, яка летить та цифра 6. Марка підглазурна в тісті штампом – чайка, яка летить та цифра 22, аналогічна марка тільки зеленого кольору (80-ті роки 20 ст.)

Польща

Завод «CHODZIEZ» - це одне з найстаріших підприємств по виробництву фарфору в Польщі, яке в 1852 році заснували німецькі купці Герман Мюллєр та Людвіг Шнорр. Завод спеціалізується на випуску високоякісних виробів з тонкостінного фарфору. Фарфор марки «CHODZIEZ» помітно відрізняється від посуду інших виробників своїм цікавим сучасним дизайном. Дизайнери прагнуть відійти від традиційних форм та кольорової гамми. В асортименті чайні, кавові та столові сервізи, фарфорові аксесуари.

Невідомий виробник:

7.       ТЕХНІКА ДЕКОРУВАННЯ

ЖИВОПИСНІ МЕТОДИ:

1.  РУЧНИЙ РОЗПИС – розпис керамічних виробів пензликом або пером фарбами від руки.

     Надглазурний розпис – коли вироби розписуються після випалу, по глазурованій та випаленій поверхні.

     Підглазурний розпис – розпис виробу до покриття його поливою. 

2.  ДЕКАЛЬКОМАНІЯ (ДЕКОЛЬ) – спосіб печаті однокольорових або багатокольорових зображень на клеєному папері та переводу їх на керамічні вироби. При змочуванні водою від деколі відділяється клеєний шар, а плівка з малюнком переводиться на виріб. Зображення закріпляється випалом. На керамічні заводи деколь поступає у вигляді готових паперових аркушів на яких зображено зазвичай квіти або звірі.

Після того як деколь нанесена на виріб вона може бути доповнена ручним розписом, це називається «деколь з ручною доробкою».

3. АЕРОГРАФІЯ- розмалювання пульверизатором по трафарету. Заключається в нанесенні декору на вироби розпиленням фарби за допомогою аерографа з використанням трафарету. Трафарет може бути зроблений із фольги, картону з вирізаними на ньому  малюнками або окремими деталями.

4. ПЕЧАТЬ – представляє собою тонкий контурний малюнок темного кольору. «Лєпок» на папіросному папері з невисохлою фарбою, попередньо зволоженою, прикладається до виробу. Рівномірно розподіляється по виробу за допомогою мокрої губки. Шляхом прокатки за допомогою войлочного валика малюнок з паперу переводиться на виріб. Окремі ділянки малюнка можуть бути заштриховані, або мати вигляд сітки. Часто малюнок нанесений способом печаті, додатково всередині ліній контуру розмальовується фарбою від руки за допомогою пензлика, це називається «печать з розмалюванням».

5. ШТАМП – малюнок виконаний одним кольором, як правило відтворює простий візерунок. Частіше всього штамп відпечатує зображення по краях виробів, доповнюючи розписи. Інколи він наноситься самостійно у вигляді окремих графічних малюнків темною фарбою або золотом. Штамп наносять на виріб за допомогою печатки, виготовленої із резини. Резиновий штамп вмочають у фарбу, накладають та придавлюють до поверхні виробу.

6. ШОВКОГРАФІЯ - спосіб нанесення декору, при якому, міцну плотну сітчату тканину спочатку проклеюють спеціальним лаком, потім в ній просікають отвори, які відтворюють заданий малюнок - виходить якби тканевий трафарет. Його накладають на виріб та проводять по трафарету валиком, змазаним тією чи іншою керамічною фарбою, яка продавлюється через отвори і відтворюють потрібний малюнок.

7. ФОТОКЕРАМІКА- представляє собою нанесення розпису керамічними фарбами на виріб за допомогою фотографічних процесів. Поряд з однотонним зображенням виконується також кольорова фотокераміка. Цим способом в основному виконуються портрети на медальйонах та декоративних тарілках. Раніше цей спосіб не мав широкого застосування на заводах. Але з використанням кольорової фотографії інтерес до цього виду декору зростає в зв’язку з його швидкістю та точністю передачі зображення.

8. КРИТТЯ – виріб покривають фарбою. Криття буває суцільне, напівкриття, низхідне, з прочисткою. Криття суцільне - весь виріб покривається рівномірно фарбою, напіркриття-поверхня виробу зафарбована смужкою шириною до 20мм і більше. При низхідному критті роблять поступовий перехід від суцільного шару фарби на «нет». Криття з прочисткою – в суцільному критті залишають не зафарбовані ділянки різних форм.

9. ВІДВОДКА - кольорові або золоті смуги, які наносяться пензликом по борту  або краю керамічного виробу.

10.  ЗОЛОЧЕННЯ - розпис керамічного виробу фарбою для надглазурного розпису, до складу якої входе певний процент золота (12-15 %).

СКУЛЬПТУРНІ МЕТОДИ

РЕЛЬЄФ – скульптурне зображення на площині. По відношенню до площини розрізняють заглиблений та випуклий рельєф. Випуклий рельєф підрозділяється на барельєф та горельєф.

  - барельєф - низький рельєф

  - горельєф - високий рельєф

  - контрельєф - врізний, контурний рельєф

АЖУР – малюнок створюється способом наскрізної  різьби матеріалу. Малюнок наносять на виріб при формовці в гіпсовій формі. На формі, вилитої з моделі, розмічений малюнок у вигляді тонкої вдавленої лінії. Відповідно малюнку, в місцях, які повинні бути вирізаними, наносять наколи, після чого вручну просверлюють потрібні отвори.

Маркування керамічних виробів.

Мітки, марки, клейма, знаки - так по різному називають сигнатури фаянсових та фарфорових фабрик, які ставились та ставляться на виробах. Це своєрідна візитна картка виробника.

Сигнатури ставляться в певному місці-по центру дна, під кольцевою ніжкою і т.д.

Особливої строгості в їх постановці немає – одні фабрики мітили кожен виріб, другі - вибірково, трєті – без будь-якої системи. Служать вони для визначення виробництва, але можуть включати ініціали, символи, символічні зображення майстра, формовщика, художника, який розписує виріб, дату виготовлення.

Марки бувають двух видів: підглазурні та надглазурні. Підглазурні ставляться на сирому виробі або наносяться штампом до нанесення глазурі. Надглазурні ставляться після декорування та проходять з виробом випал. Марки заводів 19-поч. 20 ст. проставлялися в декількох кольорах  та в тісті.

Заводи Кузнєцова ставили марки трьох кольорів та марки в тісті. Перший сорт-червоний колір, другий-синій, третій-зелений.

Завод Гарднера ставив марки п’яти кольорів. Золота марка-найкращі, унікальні вироби, червона-перший сорт, синя-другий сорт, зелена-третій сорт, коричневий-несортові вироби.

Марки радянського періоду проставлялися в декількох кольорах. Вищий сорт-червоний колір. Перший сорт –синій, другий-зелений і третій сорт-чорний. Крім того проставлялися літери  «С.В» на виробах найвищої якості та цифри «1», «2», «3» відповідно на першому, другому та третьому сортах.

8.  Аналіз колекції фарфоро-фаянсових виробів Художньо-меморіального музею І.Ю.Рєпіна

Колекція  тонкої кераміки музею складається з декількох розділів:

Ø         фарфоро-фаянсові вироби фабрик та заводів Російської імперії (середина 19 ст. - 1917 рік ), в тому числі  завод Гарднера в с.Вербілки, Дмитровського повіту, Московської губернії. Цей завод першим почав виготовляти посуд та вироби дрібної пластики для продажу населенню, фарфор став доступним для широкого кола покупців. Такий посуд декорувався в основному квітами. В колекції музею зберігаються фарфорові вироби заводу. Це - три предмети з чайного сервізу (цукорниця, молочник, полоскальниця) та  цукорниця - розписані квітами, попільниця у вигляді черевичка, всі предмети датовані (1880-1917рр.) - це останній (Кузнецовський) період існування заводу. З 1829 року на заводі Гарднера почали виготовляти фаянс. В колекції музею є фаянсова супниця заводу Гарднера (1880-1917рр.).

В зібранні музею зберігається посуд Києво-Межигорського фаянсового заводу  Київської губернії. Це тарілка декорована рельєфним рослинним орнаментом та полита кольоровою поливою. На протязі всього існування завод виготовляв такий посуд, ця тарілка датована 1839 роком. Це блюдо білого кольору (1838 рік).

Завод братів Корнілових в Санкт-Петербурзі представлений в колекції музею двома фарфоровими мілкими тарілками декорованими розписом у вигляди гілки квітучої груші  та фарфоровою чашкою покритою кобальтом з розписом крупними квітами, предмети датовані 1843-1860 рр.

Виробів заводів М.С.Кузнецова (якого саме визначити неможливо) в музеї тільки два - це дошка для сиру з столового сервізу декорована деколью у вигляді герба та біле блюдо, датовані 1870-1889 роками. Особливу цікавість викликає дошка для сиру. Нещодавно було встановлено, що вона належала до столового сервізу на 200 персон, виготовленого для ювілею 10 гусарського Інгерманландського полку, що на протязі 1875-1918 років квартирував у місті Чугуєві. Саме тому вона прикрашена полковим гербом. На жаль, місцезнаходження інших предметів з сервізу на сьогоднішній день невідоме.

Керамічні вироби   фабрик та заводів «Товариства виробництва фарфорових та фаянсових виробів М.С.Кузнецова» (1889-1917рр.) в селі Кузнецово, в Ризі, в Будах, в селищі Пісочне, Тверської фабрики в колекції музею представлені найповніше. Це різноманітний посуд в основному  фаянсовий (тарілки глибокі та мілкі, супниці, блюда, соусники, молочники, чашки, блюдця, ) декоровані  квітами, квітковими букетами (техніка деколь, печатний малюнок, рельєф та деякі розписані від руки). Є  фарфоровий посуд. Це -  вироби заводу в с. Вербілки (бувший завод Гарднера): чашки з блюдцями, супниця з підставкою, маслянка, тарілки мілкі, молочник. Це - майже весь посуд (чашки з блюдцями, тарілки) Тверської фабрики, посуд Рижського заводу: чашки з блюдцями, зокрема чашка, яку подарував І.Ю. Рєпін жінці свого хресника та племінника М.Т.Чаплигіна. Фарфор декорований в основному ручним розписом, рідше, деколью, деколью з ручною доробкою.

Завод І.Є. Кузнецова ст. Волхів, Новгородського повіту, Новгородської губернії представлений суповою мискою декорованою рельєфом та синіми смугами.

В зібранні музею зберігається чашка «Подарокъ» з подарункового набору, які роздавалися на Ходинському полі в Москві 18 травня 1896 року на честь коронування Миколи ІІ.

Посуд представлений в цьому розділі (з марками синього та зеленого кольору) був розповсюджений в побуті небагатих міщан, населення сіл в 19 ст. використовувало звичайний гончарний посуд.

Ø            фарфоро-фаянсові вироби фабрик бувшого Радянського Союзу (від 1917 до 1980-х років).

В розділі представлені вироби бувших заводів М.С.Кузнецова (1917-1918 років), це немаркований посуд, але він має аналогічний декор та якість черепка. В цей період заводи були націоналізовані. Нові господарі використовували старі форми посуду та декор, а клейма свого ще не мали. Це соусник, мілка та глибокі тарілки, блюдо. Всі вироби декоровані букетами квітів.

Вироби Будянського фаянсового заводу - це посуд 70-х років 20 ст., зокрема:

-                 тарілка «50 років», з зображенням серпа та молота, присвячена 50-річчю створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (?).

-                 Великі напольні вази 80-х років 20 ст., які були виготовлені на замовлення районних організацій з написами «Районний переходящий приз імени М.В.Сердюка по производству мяса г.Чугуев», «Районный переходящий приз по производству молока г.Чугуев», «За 2-е место в комсомольско-молодежном донорском месячнике».

-                 Ваза у вигляді амфори з зображенням Чугуївського штабу військових поселень та герба міста Чугуєва,  виготовлена у 2005 році.

-                 Декоративна тарілка «Чугуев. Родина И.Е.Репина» виготовлена в 1984 році до 140-ї річниці з дня народження І.Ю Рєпіна та дві плакетки виготовленні в 1988 році до 350 річчя міста Чугуєва: «Чугуев-родина И.Е.Репина» та «Городу 350 лет. 1638-1988».

Вироби Дульовського фарфорового заводу  м.Ликіно-Дульово, Московської області (бувший завод Кузнецова) 40-х років 20 ст. Це сільничка та чашка з зображенням червоної зірки та літер «К» та «А» («Красная армия»(?) ).

 Є в колекції музею столовий сервіз на 6 персон, 26 предметів в класичному стилі, білого кольору декорований золотими відводками Конаковського фаянсового заводу (бувша Тверська фабрика М.С.Кузнецова), датований 1968-1974 рр.

Вироби державного фарфорового заводу «Пролетарій» Новгородської області, с.Бронниці, бувший завод (І.Є.Кузнецова) - це «агітаційний фарфор» чашка (20-ті роки 20 ст.) з зображенням відкритої книги, селянина та механізатора, з написом «СССР», соусник (1931-1935рр.) декорований букетом (на денці разом з маркою стоїть чорний  штамп «брак» - такий штамп ставився на бракованих виробах, які потім продавалися в селах.

Вироби Городницького фарфорового заводу Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Городниця. Це дві чорнильниці (60-70-ті роки) циліндричної форми, декоровані голубою смужкою, продукт масового виробництва, яким користувалися школярі СРСР та декоративні набори для напоїв «Рибка» синього та білого кольорів, що були дуже популярними в прикрашанні радянських інтер’єрів.  

Вироби передані музею екіпажем пароплаву «Чугуїв», який був зданий на переплавку в 1979 році. Пам’ятні подарунки та сувеніри були передані музею та Чугуївській школі №1. Серед них блюдо, тарілка глибока та тарілка мілка 60-70-х років 20 ст., білого кольору, декоровані золотими обводами та написом «ММФ» Краснодарського фарфорового заводу «Чайка», тарілка мілка, чашка з блюдцем 60-70-х років 20 ст., білого кольору, декоровані золотими обводами та написом «ММФ» в прямокутнику обведеному колом Краснодарського фарфорового заводу «Чайка»(?). Є також вироби іноземних заводів:  фаянсова супниця білого кольору 60-70-х років 20 ст., декорована золотими обводами та написом «ММФ» (Японія ?) та фарфорова чашка для бульйону білого кольору, декорована рослинним орнаментом.

Ø            фарфоро-фаянсові вироби заводів Франції, Польщі, Германії, Румунії.

Загалом ця частина колекції складається з випадкових предметів та сувенірної продукції, подарованої нашому музею народним хором «Самоцветы».

Це:

-             вироби знаменитого фарфоро-фаянсового заводу в м.Сергемін, Лотарингія, Франція - 6 мілких фаянсових тарілок з «Садового сервізу»(?) (к.19-поч.20 ст.),  декоровані монохромними печатними малюнками садових квітів (піони, троянди, в’юнок,  квіти шипшини, картоплі, гортензії).

-             вироби порцелянової мануфактури міста Людвігсбургу, що знаходиться на південному заході Германії -  дві фарфорові вази.

-             вироби польських заводів 80-х років 20 ст., які були передані музею народним хором «Самоцветы» с.Мартова Чугуївського району,  художній керівник Ю.Бесіда. Хор їх отримав під час поїздки з концертами за запрошенням в місто-побратим Чугуєва – Познань в 1987 році. Кожному учаснику були подаровані сувеніри, серед них вази, попільниці, які вони і передали в музей.

-             Є в музейній колекції мілка тарілка з Польщі, м Сілезія фірми «С.Т. Altwasser Silesia», датована 1925 роком, декорована поліхромною деколью у вигляді грона винограду.

-             Вироби фарфоро-фаянсової фабрики міста Клуж-Напока, Румунія першої половини 20 ст. Це два чотирьохріжкові свічника декоровані рельєфом, криттям кобальтом, поліхромними деколями та розписані золотом.

Проаналізувавши колекцію музею, можемо зробити висновок. що в ній можливо немає значних раритетів, але в цілому вона має історико-побутову, історичну та художню цінність. Окремо буде розглянута доволі повна та цікава колекція фарфорових та фаянсових виробів, що відносяться до 60-70-х років ХХ ст.. та виконані лауреатами премії ім.. І. Рєпіна.

Щоб повністю представити розвиток керамічного виробництва музейну колекцію кераміки потрібно поповнити її  виробами Імператорського фарфорового заводу 19 ст. та так званим «агітаційним фарфором» 20-х років 20 ст. А також посудом заводу братів Корнілових, його  в колекції музею мало.  Посудом та дрібною пластикою заводу Гарднера особливо «старого Гарднера» та інших заводів 19 ст. Добре було б мати предмети з «Орденських сервізів» цього заводу. Мало представлені в колекції музею вироби заводів України: Межигорський фаянсовий завод (посуд з печатними малюнками, рельєфним орнаментом покритим кольоровими поливами), не представлені зовсім вироби заводу Міклашевського та вироби Городницького фарфорового заводу 19 ст. Немає в колекції кераміки кумганів та квасників заводів Гжелі 18 – поч. 19 ст., фаянсового посуду заводів Гжелі 19 ст.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Акунова Л.Ф. Приблуда С.З. Материаловедение и технология производства художественных керамических изделий.- М.: Высшая школа, 1979 г.

2. Бубнова Е.А. Конаковский фаянс.- Москва: Изобразительное  искусство, 1978 г.

3. Бубнова Е.А. Старый русский фаянс. - Москва: Искусство, 1973 г.

4. Дулькина Т.И. Григорьева Н.С. Керамика Гжели 18-20 веков.-Ленинград: Художник РСФСР, 1988г.

5. Каталог. Русская кераміка 18-19 века в собрании Загорського государственного историко-художественного музея-заповедника. – Москва: Советский художник, , 1976 г.

6. Недилько С.А. Школьникам о керамике. –Киев: Радянська школа, 1990 г.

7. Никифорова Л. Русский фарфор в Эрмитаже. –Л.: Аврора, 1973 г.

8. Попова О.С. Каплан Н.И. Русские художественные промыслы.-Москва: Знание, 1984 г.

9. Попова О.С. Русское народное искусство.- М.: Легкая индустрия, 1972 г.

10. Родионов А.М. Марки русского фарфора.- Киев: Стилос,  2005 г.

11. Советское декоративное искусство 1917-1945.-М.: Искусство, 1984 г.

12. Художественные собрания СССР. - Москва: Советский художник, 1987 г.

13. Черный Н.В. Фарфор Вербилок. – Москва: Изобразительное искусство, 1970 г.

ІНТЕРНЕТ-ресурси:

1.         http://antikvarnayasvalka.webzone.ru/russianch.htm

2.         http://www.antiq.info/glass/3011.html

3.         http://www.artantique.ru/item.phtml?id=14724

4.         http://www.etiket-shop.ru/pages.php?Page=51

5.         http://www.ipm.ru/ruhistory

6.         http://www.sobirau.ru/articles.html?section=1&article=22

        8.     http://www.peoples.ru/undertake/finans/kuznetsory/#history

                  9.     http://www.farforporcelan.com/php/print.php?id=21

                   10.   http://fio.novgorod.ru/projects/Project1102/historifarfor.htm